вул. Б. Хмельницького, 5, Київ
Київський національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки
Офіційний сайт ↗
Присвячується 150-річчю від дня народження Лесі Українки, видатної української письменниці та громадської діячки, однієї з центральних постатей національної культури, та 80-річчю від дня присвоєння нашому театру імені Лесі Українки.
Театр ім. Лесі Українки
драма
Головний герой цього карколомного дійства – успішний видавець. Він належить до компанії аристократів, які щотижня збираються на славнозвісну так звану «вечерю диваків». На цю вечерю кожен із запрошених має привести неординарну людину, з якої кепкуватимуть усі присутні, а сама «жертва», звісна річ, про це заздалегідь не знатиме. Той учасник розіграшу, чий «персонаж» виявиться найбільш «несподіваним», виграє приз. Але… події з шаленою каскадністю розгортаються досить неочікувано… Сам герой, який влаштував цю вечерю, стає мимоволі заручником свого «обранця»!
Театр ім. Лесі Українки
драма
Що відбувається із людиною, коли після тривалої боротьби настає момент тиші?Коли революція, за яку ти боровся, починає контролювати тебе, а ідеали минулого породжують монстрів теперішнього?Події розгортаються у закритому санаторії, де співіснують колишні революціонери, обивателі та законспіровані співробітники таємної поліції. Простір, що мав би лікувати, перетворюється на місце контролю та ізоляції. Колючий дріт, режим і постійний нагляд роблять санаторій моделлю держави – холодної й безжальної. «Санаторійна зона» – це історія не лише про 1920-ті. Це вистава про людину всередині системи, про втрату ідеалів і про те, як божевілля світу починає здаватися нормою.
Театр ім. Лесі Українки
драма
П'єса, у якій два персонажі – Цензор і Автор. Цензор робить свої зауваження, Автор редагує свій текст. І далеко не завжди ці правки шкодять драматургічному матеріалу, який розглядається. Долаючи труднощі, авторська фантазія вирує! А певні ідеї від Цензора – спробуй вигадай такі!. Окрім «роботи» над комедійною п'єсою, вони часом просто розмовляють. Майже тиждень щодня «працюють» пліч-о-пліч, тож розкриваються їхні характери. В'їдливо-відповідальний Цензор («Я не маю почуття гумору зовсім») і запопадливий, готовий зробити все, аби п'єсу взяли, Автор. Покірність драматурга – це спосіб боротьби з цензурою, усі прискіпування до п'єси перетворюються на жарти, і Цензор (позбавлений почуття гумору!), як не дивно, стає співавтором цих жартів... АЛЕ. Як змінюється до фінального діалогу-поєдинку ставлення Цензора і до Автора, і до його комедії, та й до самого театру! А текст п'єси тепер можна розбирати на цитати! Мистецтво змінює людей, сміх лікує. Недарма ж кажуть: у сміху, як і в суперечці, народжується істина.
Театр ім. Лесі Українки
драма
Ця п'єса представлена театру з люб'язного дозволу Warners Bros. Entertainment У центрі цієї історії п'ятнадцятирічний хлопчик Крістофер Бун. Він страждає від чужих дотиків, не терпить натовпу і гучних звуків, геть не розуміється на тонкощах спілкування й людських емоціях. Його розум, безпристрасний і гострий, видає в ньому непересічну особу, можливо, навіть видатну. Він живе з батьком, сумує за померлою два роки тому матір’ю і товаришує з сусідським пуделем Веллінгтоном. З прикрого інциденту із собакою й починається ланцюг доленосних подій, адже хлопчик, змінюючись на наших очах, змушує змінитись усіх оточуючих й допомагає почути одне одного дорослим, що не мають жодних комунікаційних проблем… Роман Марка Хеддона про хлопчика з розладом аутистичного спектра (РАС), виданий у 2003 році, – отримав престижну Вітбредівську премію, як найкраща книга року, миттєво розійшовся світом, що читає, накладом понад два мільйони екземплярів і став бестселером. Ця вельми щемка і людяна вистава для родинного відвідування, адже сьогодні театр не тільки допомагає підтримувати наше ментальне здоров’я, але і є надзвичайно дієвою арттерапією для тих, хто цього особливо потребує. У виставі лунають гучні звуки та постріли. Дорогі друзі! Звертаємо вашу увагу на те, що вистава «Дивний випадок із собакою у нічний час» – це постановка, яка довгий час йшла у нашому репертуарі під назвою «Загадкове нічне вбивство собаки». Назва зазнала зміни, оскільки наш глядач її не ідентифікував як виставу для сімейного перегляду.
Театр ім. Лесі Українки
драма
Два персонажі Бен і Гас ведуть світську бесіду та чекають. Це головні герої вистави «Ліфт». Хто ж вони? Де вони? Звідки прийшли? Ким працюють? Що з ними трапилось?.. На що вони очікують в атмосфері загрози та браку інформації?.. Найголовніше питання, чи вдасться героям зберегти здоровий глузд і людяність, зробити нелегкий вибір у системі та у світі, де кожне слово і кожен крок контролюються. «The Dumb Waiter» вважається найкращою із ранніх п'єс Гарольда Пінтера, яка лягла в основу сценарію першого повнометражного фільму Мартіна МакДони «Залягти на дно у Брюґґе» – культового британсько-американського кримінального трилера. Гарольд Пінтер – один із найвпливовіших британських драматургів ХХ століття. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2005 року, що присуджена йому за п’єси, в яких він «відкриває прірву, що лежить під суєтою повсякдення і вторгається у застінки підсвідомості». Вистава «Ліфт» – про одвічне вагання між совістю та наказами, системою та особистістю.Це зворушливе висловлювання про сучасний стан людини. Михайло Ганєв
Театр ім. Лесі Українки
драма
Увазі батьків та дітей ПРЕМ’ЄРА 2025 року від Чернігівського Молодіжного театру – «АЛІСА В КРАЇНІ ДИВ»!!! На глядачів очікує фантастична пригода!Дівчинка Аліса незрозуміло як і чому опиняється в країні Див.Однак дива тут не трапляються вже 1000 років.Енергійність і завзятість малої повинні повернути мешканцям країни справжнє життя.Та чи вистачить Алісі сил та віри в себе, аби врятувати своїх нових друзів? Шалена фантазія на 1 дію за мотивами невмирущого твору ЛЬЮЇСА КЕРРОЛА. Дійові особи та виконавці: Аліса – Вікторія Коровкевич/Анастасія ЛютоваКролик – Павло КоморнийКапелюшник – Сергій Тимощук/Ярослав МальцевЧеширський кіт – Ярослав СинчукЧервона Королева – Інна Атрощенко Гусениця Квазі – Олександра Крюкова/Вікторія Коровкевич
Театр ім. Лесі Українки
драма
Хто дає людям право експериментувати над іншими людьми? Як розпізнати ту тонку межу, за якою прірва, що веде до страшних наслідків? У який момент люди перетворюються на тварин? Суцільні запитання… «Хвиля», під якою тонуть народи. Ми спробуємо дати відповідь. А можливо, у вас виникне ще більше запитань. Експеримент, який не залишить байдужим… Історія, яка була насправді. У виставі використовується штучний дим.
Театр ім. Лесі Українки
драма
"А ви знаєте, що у кожного з нас десь у світі є двійник? Що робити, якщо твоя дівчина закохалася в іншого?Рецепт дуже простий: знаходимо двійника «іншого» й робимо його огидним для вашої коханої.Блискуча ідея!Але що станеться, якщо двійник зустрінеться з оригіналом? І у двійника є брат-близнюк…" Слідкуйте за сторінкою вистави в INSTAGRAM
Театр ім. Лесі Українки
драма
Що ми втрачаємо, наважуючись побачити правду — ілюзію чи найцінніше? Роками можна жити у світі, де все здається правильним: слова любові, звички, сімейний порядок. Та раптом стає зрозуміло, що це не життя, а лише роль.Напередодні Різдва у родині адвоката Торвальда Хельмера розгортається драма Нори — турботливої дружини і дбайливої матері, за зовнішньою легкістю якої прихований сміливий вчинок. Колись, рятуючи чоловіка, вона таємно взяла у борг гроші, підробивши підпис батька. Цей крок, народжений любов’ю та відвагою, з часом відкриває гірку правду: світ, у якому живе Нора, побудований не на довірі, а на владі та страху.У центрі вистави — питання, що залишаються актуальними й сьогодні: любов без свободи, право жінки бути собою, межа між обов’язком і правом на власне життя. Коли правда виходить на поверхню, Нора робить крок до внутрішньої свободи — болісний, але необхідний. Чи приносить він свободу, чи назавжди позбавляє того, що вважають щастям? Юлія Лобановська: «“Ляльковий дім” — про ілюзії, що тримають нас у пастці, і про сміливість зробити перший крок до себе».
Театр ім. Лесі Українки
драма
Феномен франкового «Украденого щастя» – у неможливості визначити винного в одвічному трикутнику кохання. Тут кожен має право на щастя. 130 років крається серце глядача у неможливості поділити героїв на хороших і поганих, і, напевно, ще стільки ж років режисери шукатимуть і не знаходитимуть простих відповідей на занадто складні питання… – Класичний текст на те й класичний. Його можна ставити про те, що тобі болить… Та особисто мені не давала спокою остання фраза п'єси – вона зазвичай є суттю твору. Михайло перед смертю говорить до Миколи – свого вбивці: «Спасибі тобі! Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів і сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася». Думаю: стоп, це історія не лише про кохання, інакше Михайло з Анною переїхали б жити в інше село, і – happy end! Але ж у Франка все набагато глибше. Мені здається, тут більше про внутрішню боротьбу – про зведення рахунків з собою та з Богом… Мабуть, усі ми з початком війни, переживаючи страшні трагедії, читаючи про загибель дітей, ставили собі запитання: якщо він – Бог – є, де він? Як міг таке допустити?.. Михайло сподівався знайти гармонію, віднайти в собі Бога завдяки коханню, проте через нього усі троє нещасливі, і людина не може собі цього пробачити. У кожного в житті були моменти, коли нібито все нестабільно, але ти почуваєшся абсолютно щасливим. А бува й навпаки, коли в усьому ніби таланить і гроші є, і в особистому житті все в порядку, а щось гризе… Оцим пошуком гармонії, балансу, Бога в собі ми і намагалися займатися, – розмірковує режисер вистави Євген Храмцов. У виставі присутні сцени зі стробоскопом та використовується штучний дим.
Театр ім. Лесі Українки
драма
"Для мене ця історія – про людей, котрі живуть в епоху глобальних змін. Історія про те, як ці зміни впливають на долю кожної конкретної людини і на життя суспільства загалом. Про вибір, про людську гідність, про кохання. І про межу, переступивши яку, ти втрачаєш себе…" Кирило Кашліков «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», – ці пророчі слова Ліни Костенко могли б стати епіграфом до цієї п’єси. Адже її герої – ірландці – 800 років були невільниками Британської імперії. Вісім століть колонізований народ боровся за свободу та незалежність… Лише 2005-го усіх держслужбовців країни зобов’язали використовувати ірландську у діловому листуванні, а на карти, атласи і дорожні знаки повернулися споконвічні географічні назви. Але п’єса Браяна Фріла не про те, як чудово усе закінчилося. Вона – про початок і довгий, систематичний процес нищення, вбивання мови, самосвідомості, самоідентичності нації… До маленького доволі консервативного селища, що міцно тримається свого коріння, прибувають солдати-колоністи, «чудові колоніальні службовці». «Ми не надто грубо вдерлися у ваше життя?»... Їхнє завдання – насаджувати англійську: «перекладати стару архаїчну мову, якої ви тут вперто тримаєтесь, на хорошу королівську англійську» та «адаптувати» ірландські назви сіл і містечок під свої – імперські – потреби. Скажете, яка то біда, що Бун на Хауен стане Бернфутом, а Друмь Дуф – Друмдофом? Проте дуже скоро виявиться, що «створення нової карти» з пропагандистської на загальнолюдську перекладається як «щось схоже на виселення», а «інспектування території» – «довбана воєнна операція»… І поступово складнощі перекладу поставлять героїв перед нелегким моральним вибором: зректися – буквально – свого власного імені, або ж зрозуміти, що «кожне ім'я – прекрасна формула із власним корінням», що «чужа серцевина залишиться завжди герметичною» і чужинцю її повік не розкодувати... У виставі використовується штучний дим та лунають гучні звуки та постріли.
Театр ім. Лесі Українки
драма
"Свої" це не звичайний драматичний детектив – це гра на виживання та людяність. 1944 рік. У занедбаний кінотеатр окупованого містечка Словакії кидають десятьох жителів міста. Вони не здогадуються? чому тут саме вони і що чекає їх на ранок. Спочатку здається що порятунок неможливий, але згодом всі розуміють що шанс є! Але це тільки початок історії. Згодом прокидаються підозри, зневіра і страх. Чому питання виживання, це одночасно питання компромісу із своєю совістю? Дія будується як ланцюг вибухових та несподіваних обставин, у світлі яких кожний персонаж постає в очах інших зовсім не тим, ким його вважали до цього. Драматизм дії загострюється з кожним новим відкриттям. Що приховує кожен з доброзичливих сусідів? І чи доброзичливі вони? Усі десятеро завжди поруч із глядачем, тому портрет героя вимальовується протягом усього дійства, де повороти різкі, а зміни характерів зовсім не плавні. Як далеко можуть зайти увʼязнені в своїх інстинктах виживання, аби залишитися жити й вибратися на волю? Якою ціною вони здобудуть цю свободу? Усе стає зрозумілим під час перегляду вистави «Свої», в основі якої пʼєса словацького драматурга Івана Буковчана «Перш ніж проспіває півень». Не дарма Буковчан нагадує нам останню ніч Христа та його слова найвіданішому з його учнів: "Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, доки три рази не відречешся, що не знаєш Мене".
Театр ім. Лесі Українки
драма
Ця вистава – історія кохання, світлого, зворушливого, трохи сумного. Випадкова зустріч у повоєнному місті. Він – колишній фронтовик, який став студентом і вивчає виноробство. Вона – польська дівчина, майбутня співачка, яка навчається у консерваторії. Ця зустріч переросла в міцні, теплі, взаємні почуття. Незабаром щаслива розв'язка, але... радянська влада вирішила інакше: вийшов Указ про заборону в СРСР шлюбів з іноземцями... Мине багато років, перш ніж Віктор і Гелена зустрінуться знову – у кожного своє життя, своя родина. Спогади про першу зустріч – живі й бентежні, але безглузді умовності неможливо подолати, через політичні, культурні, етнічні обставини. Вони заважають героям піднестися над сутністю буття, розпочати все спочатку, поєднати свої долі і стати щасливими.
Театр ім. Лесі Українки
драма
«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. Вважаю на сьогодні цю п'єсу не менш актуальною і сучасною, ніж у 1595 році. – Кирило Кашліков У виставі використовується штучний дим та лунають гучні звуки та постріли.
Театр ім. Лесі Українки
драма
Що ми втрачаємо, наважуючись побачити правду — ілюзію чи найцінніше? Роками можна жити у світі, де все здається правильним: слова любові, звички, сімейний порядок. Та раптом стає зрозуміло, що це не життя, а лише роль.Напередодні Різдва у родині адвоката Торвальда Хельмера розгортається драма Нори — турботливої дружини і дбайливої матері, за зовнішньою легкістю якої прихований сміливий вчинок. Колись, рятуючи чоловіка, вона таємно взяла у борг гроші, підробивши підпис батька. Цей крок, народжений любов’ю та відвагою, з часом відкриває гірку правду: світ, у якому живе Нора, побудований не на довірі, а на владі та страху.У центрі вистави — питання, що залишаються актуальними й сьогодні: любов без свободи, право жінки бути собою, межа між обов’язком і правом на власне життя. Коли правда виходить на поверхню, Нора робить крок до внутрішньої свободи — болісний, але необхідний. Чи приносить він свободу, чи назавжди позбавляє того, що вважають щастям? Юлія Лобановська: «“Ляльковий дім” — про ілюзії, що тримають нас у пастці, і про сміливість зробити перший крок до себе».
Театр ім. Лесі Українки
драма
«Добрими намірами вимощена дорога до пекла» Ця кримінальна історія була створена Іваном Франком на основі реальних скандальних судових справ, що чинилися у Львові наприкінці ХIX століття. Розголос її ще тоді вразив уяву сучасників своєю аморальністю. До того ж головні злочинці історії належали до світського кола. Франко поринув у психологічну глибину мотивів людських вчинків, що суперечили загальним нормам суспільства. Сучасне звучання цієї історії для нас збігається ще й з поверненням головного героя з війни до своєї сім'ї, коханої дружини та дітей. Колись, виборюючи своє кохання, Анеля і Антін змогли побудувати своє сімейне огнище, своє родинне коло, у якому були щасливі обидвоє. Але з плином часу, за відсутності Антіна протягом п’яти років, все змінилося. Він стикається із «осудом юрби та привидом одвічальності». Суспільство, заради якого він жертвував своїм життям, почало засуджувати його з невідомих причин. Але Анеля, його кохана дружина, до останнього запевняє Антіна у своїй вірності та відданості. Коли ж вся правда викривається – обом доводиться прийти до доленосного рішення. За кожен свій вчинок у житті людина несе відповідальність. Рано чи пізно. Інколи – запізно. У виставі присутні сцени куріння, використовується штучний дим та лунають гучні звуки та постріли.
Театр ім. Лесі Українки
драма
Якось однієї весняної ночі у заштатному провінційному містечку Румунії несподівано зупинився столичний експрес-потяг, який завжди прямував повз. У потязі їхала незвичайна пасажирка, яке не мала квитка. Волею долі на тому ж вокзалі опинився молодий чоловік, талановитий учитель космографії, який заскочив до начальника вокзалу забрати довгоочікувану книжку. Певно тієї ночі зорі зійшлися так, аби ці двоє зустрілися! Вона – Мона, вишукана красуня у чарівній вечірній сукні. Він – Марін Мірою – романтичний філософ, із чарівною усмішкою і талантом захопити співрозмовника своєю наукою. Так, тієї ночі зорі зробили свою справу, все склалося якнайкраще! А що буде наступного ранку? Чи вдасться закоханим зберегти свої почуття? На чию користь Мона зробить свій вибір, що і хто керуватиме нею? З чим залишиться Марін Мірою? Адже він переконаний: «Жодна зірка ніколи не відхиляється і ніколи не зупиняється на своєму шляху». Будемо шукати відповіді на споконвічні запитання разом із героями вистави «Безіменна зірка». Усі події вистави відбуваються протягом однієї доби, але за цей час кожен персонаж встигає прожити ціле життя... У виставі присутні сцени куріння та використовується штучний дим.
Театр ім. Лесі Українки
драма
На запитання журналістів, про що п'єса «Трамвай "Жадання"», лауреат Пулітцерівської премії Теннессі Вільямс відповів: «Це прохання про розуміння делікатних людей». Нетрі Нового Орлеану сколихнув приїзд аристократки французького походження Бланш Дюбуа. Небажана гостя зупинилась у своєї сестри Стелли та її чоловіка Стенлі Ковальські (народженого в Америці поляка). З першої хвилини знайомства між Стенлі та Бланш зароджується головне екзистенційне протистояння. Чим закінчиться цей турнір, що тут чекає на Бланш? «Мені сказали сісти на трамвай, який називається «Жадання», а тоді пересісти на інший – він називається «Кладовище»…», – говорить героїня. Жага і пошук кохання – як рефлексія травми, але насильство, з яким зустрічається Бланш – теж своєрідна рефлексія приниженого. Вистава – як спосіб подорожі найпотаємнішими кімнатами підсвідомості, аби дати відповідь на питання, як жити зі своєю вразливістю, делікатністю поруч із насильством. Вразливість – це слабкість чи сміливість бути собою, попри страх осуду та відторгнення? Теннессі Вільямс народився у 1911 році в Колумбусі, штат Міссісіпі, де його дід був єпископальним священником. Коли через кілька років його батько, комівояжер, разом із сім’єю переїхав до Сент-Луїса, і він, і його сестра виявили, що неможливо призвичаїтися до міського життя. Теннессі вступив до коледжу під час Великої депресії, а через пару років пішов звідти, щоб влаштуватися канцелярським працівником у взуттєву компанію. Він працював там два роки, проводячи вечори за писанням. У 1938 році вступив до Університету штату Айова та закінчив курс, водночас працюючи неповний робочий день на різноманітних роботах. У 1940 році за свою п’єсу «БИТВА АНГЕЛІВ» отримав стипендію Рокфеллера. Певний час він мешкає у Французькому кварталі, спочатку за адресою Тулуз-стріт 722, де відбувається дія його п'єси 1977 року «Старий квадрат» (Vieux Carré). Протягом 1944‒1945 років його п'єса «Скляний звіринець» (англ. The Glass Menagerie) йшла в Чикаго, де мала значний успіх. Потім постановка перемістилась до Бродвею, також із незмінним успіхом. У 1948 році Теннессі Вільямс отримав Пулітцерівську премію за «Трамвай „Бажання“», а в 1955-му за п`єсу «Кішка на розпеченому даху». Після першого успіху у критиків з'являються нові популярні на Бродвеї п'єси: «Літо і дим» (Summer and Smoke, 1948), «Татуювання у вигляді троянди» (The Rose Tattoo, 1951), «Каміно Реаль» (Camino Real, 1953). Коли в 1950 та 1951 роках п'єси «Скляний звіринець» і «Трамвай „Бажання“» були екранізовані, твори Вільямса відкрилися для глядачів усього світу. Пізніше були екранізовані також «Кішка на розпеченому даху», за яку Вільямс отримав другу Пуліцерівську премію, «Орфей спускається» (Orpheus Descending), «Ніч ігуани» (The Night of the Iguana), «Літо і дим», «Татуювання у вигляді троянди», «Скляний звіринець».Теннессі Вільямс помер у 1983 році. Біографія Університету ПівдняУніверситет Півдня, коледж ліберальних мистецтв і єпископальна семінарія з національним рейтингом, є бенефіціаром маєтку Теннессі Вільямса, включаючи авторські права на всі його роботи. Цей подарунок був зроблений як пам’ять про діда Вільямса преподобним Волтером Е. Дакіним, який навчався в університетській семінарії у 1895 році.Меморіальний фонд Волтера Е. Дакіна використовується для підтримки Конференції письменників Севані, Конференції молодих письменників Севані та Школи літератури. Фонд також підтримує стипендії для студентів, які бажають займатися творчістю, та стипендії, які щорічно надаються початківцям ‒ драматургам або авторам. Серед цих стипендіатів – Енн Патчетт, Клер Мессуд, Тоні Ерлі та Марк Річард. До центру Теннессі Вільямса входить театральний факультет університету. Частина Фонду Волтера Е. Дакіна підтримує факультет і його театральні постановки.
Театр ім. Лесі Українки
драма
Мораль нашого часу досить гнучка і легко корегується суспільством. Вже нікого не дивують любовні пригоди представників богеми. Пікантними подробицями з далекого зіркового життя заповнені вщерть сторінки яскравих журналів і газет... Зрештою, модне віяння торкнулося і середовища звичайного обивателя. Хто б міг подумати, що скромний таксист так блискуче впорається з роллю запеклого інтригана та авантюриста? Але недарма кажуть: у тихому болоті... Герою з репутацією тихоні-сім'янина до певного часу вдавалося жити подвійним життям: два затишних сімейних кубельця, дві милі дружини, які не підозрюють одна про одну... Однак випадкова подія докорінно змінила спокійне існування велелюбного таксиста. Ризикуючи бути викритим, він так заплутується у нетрях власних вигадок, що повернутися звідти просто неможливо...
Театр ім. Лесі Українки
драма
Режисер-початківець приїздить у село, де відлюдником живе відомий у минулому актор, що остаточно порвав із мистецтвом. Мета хлопця ‒ вмовити Майстра зніматись у своєму фільмі. На молодого режисера чекає багато несподіванок… У виставі присутні сцени куріння.
Театр ім. Лесі Українки
драма